Ресурсний центр ГУРТ у партнерстві з Мережею ОГС Естонії (NENO) за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Естонії реалізовує проект «ТрансФормуй ГУРТ!», що зосереджений на побудові та функціонуванні Національної мережі організацій громадянського суспільства України. У листопаді 2016 року відібрані представники українських ОГС здійснили навчальний візит до Естонії, аби ознайомитися з досвідом іноземних колег. Своїми враженнями поділилася Голова правління ГО «Фонд «Професійний розвиток Харкова» Ірина Фоменко.
– Пані Ірино, як у Вас виникла ідея долучитися до проекту «ТрансФормуй ГУРТ»?
– Під час роботи ГО «Фонд «Професійний розвиток Харкова» над сприянням працевлаштуванню ВПО у 2014-15 роках ми активно співпрацювали із службою зайнятості та багатьма НГО, які також надавали допомогу соціально вразливим верствам населення. Більшість із них розуміли – разом ми зробимо більше для людей, доповнюючи послуги один одного. І ми робили.
Але ж були й досить «закриті» організації. Тому мене бентежила ідея продуктивної співпраці – адже ми існуємо для покращення рівня та умов життя українців. Деякі напрями допомоги ВПО досить добре координувалися. Наприклад, кластери ЮНІСЕФ допомагають не дублювати НГО функції та уникати «білих плям», якими не займається ніхто. В галузі працевлаштування та багатьох інших такого організатора або інформаційного центру не було.
– Якими були Ваші очікування від навчального візиту до Естонії в листопаді 2016 року?
– Очікування досить очевидні: Естонія вже пройшла немалий шлях у становленні громадянського суспільства. Зважаючи на їхній досвід, ми можемо не гаяти часу на помилки, а використовувати лише успішні моделі. Є, на жаль, розбіжності у менталітеті європейських громадян, якими, без сумніву, є естонці, та українців. Тому кожен досвід треба осмислювати, можливо, трансформувати, а головне – втілювати.
– Розкажіть про громадський сектор Естонії. Чи відрізняється він від українського? Якщо так, то чим саме?
– Громадський сектор Естонії вже пройшов ті етапи, про які ми лише замислюємося. Вони насправді впливають на владу. Про їхню діяльність та успіхи дійсно знають пересічні громадяни. В той же час багато проблем є спільними та не вирішуються за короткий термін 20-25 років. Україна сьогодні має інституційну та фінансову підтримку з боку міжнародних організацій, а допомога громад здебільшого волонтерська, і це дуже невеликий відсоток населення. В Естонії навпаки – етап активної міжнародної допомоги вже позаду; громадські організації існують завдяки участі громади, в тому числі фінансової.
– Розкажіть про досвід функціонування мережі організацій громадянського суспільства в Естонії. Яку роль відіграє така мережа?
– Головна, на мій погляд, роль мережі в тому, що вона є справжнім провайдером та авторитетним представником громадської думки, посередником між владою та громадськістю, який відстоює інтереси громади. Це результат величезної роботи, яка керується принципами прозорості, підзвітності, залучення громадян та активного використання ІКТ.
– Що Вас найбільше здивувало або запам’яталося під час цього навчального візиту?
– Дві зовсім різні речі вразили мене найбільше. Перша – це добровільні об’єднання пересічних естонців, що разом із державною службою гасять пожежі. Вони об’єднуються. Вони співпрацюють з державою. Держава є замовником послуг цих ГО. І держава економить кошти платників податків, тому що такий аутсорсинг є набагато дешевшим, ніж утримання пожежної команди на кожному хуторі. А головне – це дуже злагоджена та результативна співпраця: пожежі гасять.
І друге, що дійсно справило на мене враження, – це зустріч із колишньою міністеркою реформ Лійєю Ханні, а нині радницею президента, яка працює в звичайному open–office ГО «E–governance academy» та насправді робить владу прозорішою. Послідовними є кроки Естонії на шляху до справжньої е-демократії: on–line голосування, контроль виконання петицій громадян, діюча система доступу до публічної інформації та, як наслідок, дуже високий рівень довіри.
– Як Ви гадаєте, чи можуть українські громадські організації скористатися досвідом іноземних колег? Якщо так, то яким саме?
– Досвід об’єднання заради створення реально діючої демократії є найціннішим для України. Саме для усвідомлення того, як уряд повинен працювати на громадян, на розвиток країни, а громада – впливати на уряд, на мій погляд, й існують такі навчальні візити. А головне – для аналізу та впровадження успішного досвіду.
– На Вашу думку, що може завадити українським громадським організаціям ефективно співпрацювати?
– Є дві основні перешкоди до справжнього об’єднання зусиль українських ГО. Перша – це недостатня поінформованість щодо переваг співпраці, відсутність бачення перспективи на особистому та державному рівнях. У когось є негативний досвід спроб співпраці, в когось – упереджене ставлення. Другий бар’єр – це конкуренція за ресурси, і далеко не тільки за фінансові. Конкурують ідеї в заявках на гранти; конкурують організації за волонтерські сили – адже багато людей перегоріло, «надірвалося», розчарувалося; хтось конкурує за визнання. Зазвичай конкуренція – це добре, але в нашому випадку призводить до небажання ділитися ідеями чи ресурсами.
– Як Ви вважаєте, що може дати українському суспільству об’єднання громадських організацій у мережу?
– Доки українські ГО працюватимуть відокремлено одна від одної, ми не можемо навіть мріяти про розбудову справжнього громадянського суспільства. Акумулювати і доносити до влади громадську думку, відстоювати інтереси громадян/громад, контролювати діяльність або бездіяльність влади та впливати на неї – хіба це можуть робити розрізнені організації, що лише конкурують між собою за змогу отримати грантові кошти?
